Дивився серіал “Медичі” і прийшла до мене думка викласти фото Флоренції – хотів би написати я, але у Флоренції я жодного разу не був. Якось все лишав її на потім, на десерт, що в черговий раз доводить, що нічого відкладати не можна. Але втім. Другий сезон серіалу цілком присвячено заколоту Пацці, тож мої думки звернулися до іншого твору, де заколот Пацці хоча і не є частиною сюжету, згадується чи не десяток разів.
Тут шанс для ерудитів здогадатися, так би мовити, тема “Заколот Пацці”, питання за, скажімо, 40.
Далі буде купа спойлерів.
Для всіх інших скажу, що я згадав третю книгу з тетралогії Томаса Ґарріса про доктора Ганнібала Лектера, яка називається максимально неоригінально — “Ганнібал”. Один з персонажів, інспектор Пацці, випадково викриває доктора Лектера, який після втечі із тюремної лікарні інкогніто насолоджується комфортом старої Європи. В результаті чого доктор Лектер скидує інспектора із зашморгом на шиї з вікна Палаццо Веккьо, як в серіалі “Медичі” це відбувається із предком інспектора, Франческо Пацці. Навіть якщо ти не в курсі історії Флоренції, не читав Ґарріса і не грав в Ассасінс Крід, в серіалі є величезний спойлер — Якопо Пацці, дядька Франческо, грає Шон Бін, тож одразу розумієш, що заколот не вдасться. Але, повертаючись до Ґарріса, я вирішив освіжити в пам’яті книжки і, раз з Медичі було покінчено, — екранізації.
Серед екранізацій найбільше не пощастило знову таки згаданому “Ганнібалові”, але про нього згодом.
Класичне “Мовчання ягнят” з Джоді Фостер досить близьке до першоджерела. Деякі деталі змінено, в тому числі колоритні (типу прізвища Біллі Рубін; не розумію, чому це викинули). Звісно, зараз фільм виглядає досить архаїчно, зараз так не знімають. Сер Ентоні задає стандарт і важко уявити образ доктора Лектера несхожим на нього. Втім, дам йому 9 з 10. Мінус бал за те, як Хопкінс підморгує Фостер, коли Клариса передає йому матеріали справи — жест виглядає напрочуд вульгарно і театрально, елегантний доктор Лектер ніколи б собі такого не дозволив.
Тут, до речі, друге питання для ерудитів і кіноманів. Що робить персонаж Ентоні Хопкінса на 43 секунді тринадцятої хвилини фільму, і кілька разів протягом п’ятнадцятої хвилини?
В цьому місці в пості вдруге і в останнє з’являється Флоренція. Ось вона на малюнку в центрі кадру.
Улюблений вид доктора Лектера, з Бельведера на Палаццо Веккьо і купол Дуомо.
Доктор Лектер в цей момент каже: пам’ять замінює мені краєвид. Мені краєвид замінює терабайт нудних тревел-фото.
Про “Червоного Дракона” багато не скажеш; чудовий акторський склад (Едвард Нортон, Ральф Файнз, Ентоні Хопкінс, Філіп Сеймур Хоффман, Харві Кейтель), невеликі відступи від першоджерела, аж до кінця фільму. В книзі Доларгайда вбиває дружина Вілла Ґрема, сам він одразу вибуває з гри, порізаний Доларгайдом, а не кричить “гидка маленька тварина”. З “Червоним Драконом” деякий казус; фільм 2002 року — друга екранізація хронологічно першого роману, вийшов після “Ганнібала”, який за сюжетом є останнім. До цього роман було екранізовано 1986 року під назвою “Мисливець за людьми”, це настільки поганий фільм, що не дивно, що всі воліли про нього забути. Лектера в ньому грає молодий Брайан Кокс (старий і пузатий він гратиме Агамемнона в “Трої” з Пітом). До нього претензій нема, фільм вийшов до книги “Мовчання ягнят”, про образ Лектера в той момент автор встиг донести не так багато — дуже розумний психопат, ось і все.
Але “Червоний Дракон” — це дрібниці порівняно з екранізацією Рідлі Скотта. По-перше, з неї повністю зникла Марго Верджер, сестра головного антагоніста, яка в книзі грає максимально важливу роль — не тільки для розкриття образу свого брата (який з дитинства ґвалтував її і скалічив і на момент дії роману це його головна жертва), а й для сюжету в цілому (власне, тому що вона його вбиває). Не знаю, з огляду на що можна було повністю видалити настільки значущий персонаж, але маю підозру.
По-друге, заключна частина книги — про те, як доктор Лектер намагається допомогти Кларисі виправити її daddy issues, епізодом чого є поїдання мозку Крендлера із цибулею-шалот; у фільмі Лектер загадково згодовує його Крендлерові ж. За вісім років, що розділяють “Мовчання ягнят” і “Ганнібала” Клариса не отримала підвищення по службі і стає об’єктом цькування. З одного боку, Крендлер постійно робить капості за її спиною, при чому виправданням для нього є власне стать Клариси — робити таке з чоловіком він вважає за западло, бо чоловіку годувати родину, а з жінкою норм. З другого боку, ці капості охоче приймаються переважною більшістю керівництва Клариси, “старими добрими хлопцями”. З третього боку, Клариса всю очевидну несправедливість трактує як те, що вона недостатньо старалася, що завинила перед “старими добрими хлопцями”. На “старих добрих хлопців” переноситься образ батька Клариси, перед яким вона відчуває постійну провину через його загибель. Справа тут у тому, що в душі вона звинувачує батька у його загибелі, але не може це перед собою визнати. Участь у поїданні Крендлера, уособлення образа “злого батька” — символічне прийняття цієї провини. Всього цього в фільмі немає. В фільмі Лектер приносить в дар Кларисі свою правицю; максимально логічно.
Далі я не зміг зупинитися вчасно і мене занесло в серіал з Медсом Мікельсоном, який називається… “Ганнібал”, суто оригінально.
Вікіпедія пише, що Ґарріс брав безпосередню участь в його створенні, — не знаю, можливо сценаристи взяли в заручники його улюбленого собаку. Сприймається серіал як фанфік з використанням самих дешевих прийомів. З однойменного фільму зник жіночий персонаж, тому в серіалі вирішили додати жіночих персонажів в найпростіший спосіб — інвертувати стать чоловічих персонажів. Так у фільмі з’явилися журналістка Фредеріка Лаунз і доктор Алана Блум (любовний інтерес Ґрема). Тут не можна не процитувати Ґарріса: “я все розумію. Майкл — дівчина. А інколи ти — дівчина. А інколи ви навіть обидві дівчата”. (Це цитата не з Томаса Ґарріса, а з Ґарріса Купера, персонажу комедії “Eurotrip”.) Ну ок, припустимо; але при цьому серіал не проходить тест Бекдел.
Друга інверсія також дуже оригінальна. Давайте, вирішили сценаристи, не Ґрем розслідує справи і приходить в тюрячку до Лектера, а навпаки. Попри максимально невдалу і дратівну поведінку персонажів, попри постійний кислий вираз обличчя Мікельсона, я терпляче продивився до 5 серії другого сезону, бо хотів побачити, як в серіалі покажуть Верджера і Доларгайда (я перед переглядом маю звичку перевіряти, що на мене чекає, у вікіпедії). Але не витримав і на цьому кинув, бо дурість почала зашкалювати. Наприклад, в якості омажу до сцени “Мовчання ягнят” Ґрема прив’язують в гамівній сорочці до теліжки і надівають на нього маску, щоб не робив кусь; але в цій же серії він в суді давав свідчення в костюмі-трійці! :-/
“Мовчання ягнят” і “Червоний дракон” розповідають про важку і кропітку працю по вивченню деталей злочину, по великій книжці на справу. В серіалі Ґрему достатньо постояти з закритими очами на місці злочину і він повністю відтворює всю картину. Таким чином, пошуки психопата тривають хвилин 15. 15 хвилин екранного часу– небагато, серіал довгий, тож психопатів в ньому просто дофіга (за межами будь-якої реалістичності) і всі створені за принципом “щоб було якомога огидніше”. Власне, повна втрата відчуття міри робить серіал не лячний, а, власне, огидним.
Єдиний плюс серіалу — в ньому багато фуд-порно. Жодна екранізація не заходила далі згадки про кінські боби і хороше К’янті (замість фігуруючого в книжці Амароне делла Вальполічелло).
Що б з переліченого, якби мене спитали, я б порекомендував подивитися?
Однозначно, “Eurotrip”.