Жук-олень – це як ті-рекс у світі комах: попзірка у величезному ряді колеоптера (твердокрилих). Бог, як відомо, любить жуків, адже створив їх багато — близько 400 тисяч видів (це 40% видів комах і набагато більше, ніж ссавців). І серед всього цього багатства жук-олень впевнено буде займати лідуючі позиції за впізнаваністю. Конкуренцію йому можуть скласти хіба що сонечко та відомий листоїд Leptinotarsa decemlineata.
Отже, жук-олень звичайний (Lucanus cervus), представник родини рогачів (Lucanidae), що отримали свою назву через характерні великі “роги” самців — видовжені мандибули (щелепи), які за формою нагадують роги справжнього оленя. З рогами оленя, звісно, вони ніяк морфологічно не пов’язані, але виконують абсолютно ту функцію – бодітися з конкурентами у марній надії справити враження на самичок. Така ось конвергента еволюція.
Тож, по рогах можна впізнати самця-оленя, у самиць щелепи традиційної для деревних жуків форми. Самці мають розміри до 10 сантиметрів (жук-олень — один із найбільших жуків Європи), самиці значно менші — 5-6 сантиметрів.
2.
3.
Жуки-олені мешкають в широколистяних і мішаних лісах, де ростуть дуби, буки чи граби. Жукам потрібні саме старі ліси зі значною кількістю мертвої або трухлявої деревини, яка потрібна для розвитку їхніх личинок. Дорослі жуки з’являються у червні-липні, приблизно тоді ж, коли доступна черешня. При тому, що жуки-олені занесені до червоної книги, в останні роки їх можна регулярно побачити прямо в центрі міста – на дніпровських схилах (між Аскольдовою могилою і пам’ятником Магдебурзькому праву), навіть на Подолі. Але щоб побачити масовий літ, краще піти до Голосіївського лісу. На подив, я жодного разу не бачив жуків-оленів на Жуковому острові, хоча там багато велетенських дубів.
4. Типовий пейзаж Голосіївського лісу.
5.
6. Лісовий струмок.
7. Найбільш активні жуки у передвечірні години, особливо в теплі дні після дощу. Їх можна помітити, коли вони важко й гучно летять серед дерев. Політ цих жуків супроводжується характерним гудінням, яке чути здалеку (практично як шахед). Літають жуки-олені досить повільно. Через великі щелепи центр ваги самця зміщений, і під час польоту його тіло розташоване майже вертикально. Але якщо уважно придивлятись, можна побачити жуків і на субстраті.
8. Фотографувати жука-оленя не дуже складно – коли він розуміє, що його виявили, він не намагається втекти та жодного разу я не бачив, щоб він намагався улетіти. Жук приймає загрозливу (на його думку) позу — широко розкриває щелепи та припіднімається на передніх лапах.
9. Чомусь разом з жуками-оленями трапляються менші представники цієї ж родини – рогачики (тут їх можна побачити під головою жука-оленя).
10.
11. Поодинокі екземпляри можуть трапитись по всьому лісу – сидіти на стовбурі дерева або корінні, або лежати на доріжці догори пузиком. Таких я підбирав і переносив у більш безпечне місце.
12. Але великими компаніями жуки збираються на окремих деревах. Кожного вечора я знаходив максимум 1-2 таких дерева. Цей дуб добре підійшов би у якості тусовочного дерева, але на ньому не трапилось жодного жука.
13. Під одним дубом я нарахував приблизно 20 живих жуків і ще 50 тіл жуків-оленів (тільки тих, що мона було ідентифікувати як єдине; запчастин у вигляді окремих голів, надкрил і кінцівок було значно більше). Як бачите, переважну більшість складають самці – такого гендерного перекосу нема навіть в київському тіндері. Спочатку я здивувався, а потім знайшов достатньо правдоподібне пояснення. Вочевидь вся туса йде на гілках дуба, а вниз потрапляють ті жуки, яких було скинуто. І дійсно, якщо стояти під “правильним” деревом, кожні пару хвилин на голову тобі падає важкий жук. Тож самці скидують одне одного, а самиці потрапляють “під гарячу руку”, як виняток, тому їх мало внизу.
Знаєте, у поліції є така спеціальна людина, яка при затриманнях корупціонерів розкладає купюри на підлозі акуратними рядочками? Посада мрії.
14. Поклав поруч великого і малого самців, щоб було видно наочно різницю у розмірах. Ні, в малого жука нема шансів вирости до великого – скоріш за все, він погано харчувався у дитинстві (через сухість чи інші несприятливі умови). Після виходу з личинки дорослі жуки не ростуть, хоча, на відміну від багатьох інших комах, здатні харчуватись. Їхні ротові органи пристосовані виключно до вживання рідин — деревного соку або нектару. У великого екземпляра на цьому знимку по одному бічному відростку на “рогах”, зазвичай у великих екземплярів їх по два.
15. Одинока самиця. Імовірно, шукає місце, де відкласти яйця. Вони зазвичай відкладають яйця в м’яку, напіврозкладену деревину на глибині кількох сантиметрів, забезпечуючи личинкам захищене та поживне середовище для розвитку. Личинки мають потужні щелепи, які дозволяють їм розгризати деревину. Вони є важливою частиною процесу перетворення мертвої деревини на перегній і грають роль “санітарів” лісу.
16.
17. Середнього розміру самець, але з 2 відростками на рогах.
18. Тут можна добре розрізнити проколи на надкрилі. За формою вони точно відповідають мандибулам жука-оленя. Так що не вірте, що поєдинки між жуками абсолютно нешкідливі. Тому не рекомендую фамільярно поводитись із жуками.
19. Не постановочний кадр, а реальний поєдинок між самцями. Цікаво, що у меншого за розмірами корпусу самця — набагато більші за розмірами мандибули. Але, оскільки справа відбувається під деревом — друга ліга.
20. Посадив двох самців поруч, але вони не висловили ніякого бажання битися.
21. Фото в профіль.
22.
23. Як бачите, жук зовсім не чорного кольору. Добре видно жовті волоски, що прикривають зчленування між головою, груддю і спинкою.
24.
25. Як і в інших жуків, життєвий цикл жука-оленя складається з чотирьох етапів: яйце, личинка, лялечка і доросла особина (імаго).Тривалість життя імаго становить кілька тижнів, тоді як його личинка живе 3-7 років залежно від температури, вологості й доступності харчових ресурсів. Після завершення розвитку личинка заляльковується в спеціальній камері в деревині. Фаза лялечки триває кілька тижнів. Згодом формується дорослий жук, який, як правило, залишається в камері до наступної весни або літа, щоб з’явитися в сприятливих умовах. Таким чином, найбільша частина життя жука проходить під землею або всередині деревини. Доросле життя дуже коротке — лише кілька тижнів, протягом яких жуки мають знайти партнера й дати початок наступному поколінню.
26. Ще один велетенський дуб.
27. Кора.
28. Пересадив на мох (потім повернув назад).
29.
30.
31. Парочка.
32. Як бачите, щелепи самиці цілком звичайні, і від рогачика вона відрізняється хіба що розмірами (рогачика можна побачити в цьому пості). Але вона може боляче тяпнути, тому жартувати з нею не слід!
33.
34.
35. Я знімав жуків-оленів на звичайні (не макро) об’єктиви 18-55/2.8-4 і 14/2.8 із діоптрійною лінзою +3 — вона, нажаль, сильно псую якість у зоні нерізкості і додає синю кайму хроматичної аберації. В якості підсвітки використав малий діодний ліхтарик.
36. Бекстейдж.
37.
38. Результат.
39.
При підготовці цього посту жоден жук-олень не постраждав (хіба що зазнав приниження).
Я абсолютно впевнений, що усі читачі і так в курсі, але про всяк випадок напишу. Жук-олень — це не лише велетенська комаха, а 7-8 килограммов диетического легкоусвояемого сала й справжня прикраса лісу, корисна і необхідна для функціонування біоценозу. Жуки не будуть вас атакувати і кусати, якщо ви не будете їх чіпати. Не треба забирати жуків з лісу. Якщо бачите жука на дорозі — обережно перенесіть його в бік. Бережіть жуків-оленів, щоб і в майбутньому можна було побачити справжнє мініатюрне природне шоу — турнір жуків-оленів.
40.
