Ксанф — античне місто на південному узбережжі Туреччини.
Назва може передаватися як “Ксант” або “Ксантос”, мені здається послідовним використовувати “ф”, як в “Афіни”. В будь-якому разі, назва це елліністична, автохтони називали місто “Арно”. Ксанф — назва найближчої річки, але річка зараз називається Ешен. Легко заплутатися.
Короткий історичний екскурс. Ксанф — дуже, дуже старе місто, його акрополь було побудовано у восьмому сторіччі до н.є, а саме місто з’явилося щонайменше на триста років раніше. Ксанфські герої Главк і Сарпедон згадуються в Іліаді серед союзників Трої. Ксанф був найбільшим містом Лікії. Насправді назва у міста тоді була іншою, Ксанф — то на койне, а місцеві розмовляли, власне, лікійською. Згідно з Геродотом, в середині шостого сторіччя д.н.е. маленька лікійська армія була вщент розбита перськими військами на рівнині на північ від міста (зараз вся ця рівнина — море поліетилену, яким затягнути теплиці). Вцілілі лікійці (жахлива алітерація) відступили до Ксанфу, де зруйнували акрополь, спалили будинки, вбили своїх жінок, дітей, рабів і свійську худобу, вишукувались у фалангу і пішли в суїцидальну атаку на персів, де усі полягли. Як було б тупо, якби перси в цей момент програли, але ні. Словом, нікого не лишилося.
Таким чином, Ксанф потрапив у склад перської імперії, де його досить жваво відновили — в 520 році тут вже карбували власну монету, а афінський тиран Кімон зруйнував ксанфський акрополь, спалив будинки і так далі в помсту за те, що лікійці виступали на боці персів у війнах з Елладою. Втім Ксанф достатньо швидко відновився, так що в кінці п’ятого сторіччя зміг, наприклад, завоювати та приєднати до Лікії розташоване поруч із сучасною Анталією місто Тельмессос. За Ахаменідів аж до македонських воєн місто існувало досить спокійно. Далі джерела розходяться: Арріан пише, що місто мирно перейшло на бік Олександра, а його брат Аппіан пише, що Олександр зруйнував ксанфський акрополь, спалив будинки і так далі. Все так складно, всі брешуть, простій людині важко розібратися.
Далі місто переходило з одних рук в інші. Зокрема, в 42 році до н.е. римський воєначальник Марк Юній Брут по традиції зруйнував ксанфський акрополь, спалив будинки і все як має бути – пишуть, що урятувалися лише 150 ксанфійців, — але в історію увійшов не завдяки цьому. Але лікійський союз і при римлянах користувався певною автономією і правами самоуправління, які остаточно були ліквідовані Веспасіаном. Ксанф, відбудований Марком Антонієм, остаточно увійшов до римської провінції Лікія.
Така от кривава і сумна лікійська історія існування на краю імперії у моря.
2. Лікійські гробниці.
Є версія, що поховання на кам’яних стовпах, що змінили традиційні кургани після перського завоювання, є впливом зороастризму, хоча в самій Персії нема споруд саме такого типу. Дехто вважає лікійські гробниці впливом Єгипту, де те дуже полюбляли побудувати щось красиве і монументальне для любого небіжчика. Лікія і Єгипет мали давні культурні і торгові зв’язки і в навіть перебували в складі однієї держави. Але в Єгипті теж немає ніяких гробниць на стовпах. Це виключно лікійська особливість. В Лікії відомо понад 50 гробниць такого типу.
Та, що праворуч — відомий монумент Гарпій. Копія, оригінал вивезений британцями, експонується в Британському музеї. На оригінальних барельєфах знайдені часточки фарби, тобто початково вони були кольоровими. Монумент датується 480-470 роками до н.е, атрибутується як могила місцевого ахеменідського чільника Кіберніса, який, як вважається, загинув при битві при Саламіні, де перський флот зазнав повної поразки від грецького. Могила була розграбована ще в давнину (власне, як і всі відомі лікійські стовпові могили). В середні віки на ньому жив монах-стовпник, від якого на монументі залишилися малюнки і купа лайна.
Друга могила наче не має власної назви, вона 5 сторіччя до н.е., на відміну від монумента Гарпій, де саркофаг стоїть на моноліті, тут традиційний лікійський “будиночок” стоїть на “коробочці” з кам’яних плит.
Важливий нюанс: саме гробниці (різних типів, не тільки на стовпах) — це те, що лишилось оригінального від лікійської культури, тому що храми, театри і все таке будувалось і перебудовувалось еллінами і римлянами та не відрізняється від сотень таких самих розвалин, розкиданих по всьому Середземномор’ю.
3. Римський театр ІІ сторіччя. Вміщує 2200 глядачів. Коли театр перебудовували для проведення гладіаторських боїв, нижні яруси сидінь демонтували та зробили захисну стіну. У Візантійські часи каміння театру пішло на побудову укріплень.
4. Гробниця. Якщо придивитися, видно, що камінь імітує дерев’яну споруду, добре розрізняються “балки” і круглі “брівна” під крівлею.
5.
6. Арка.
7. Цікаво, що театр розташували не на схилі пагорба, як це робили зазвичай — можливо, він вже був щільно забудований). Тому сцену (арену?) викопали вглиб. Хоча, можливо, рівень грунту був значно нижчий.
8.
9. Взагалі, площа розкопок досить велика, але я покрутився лише у найближчій до входу частині, де театр. Річ у тім, що білети продавали виключно за готівку, а 20 лір в мене не було. Тому зайшов подивитися зайцем і через двадцять хвилин був із ганьбою вигнаний охоронцем. Акрополь, центральну вулицю, портик нереїд і інші штуки я не побачив.
10. Наочна етимологія слова “домовина”.
11.
12.
13. Рекомендую все ж таки купувати білет і дивитися — якщо ви любите старе каміння, звісно — музей повністю, включно зі святилищем Летоон, яке знаходиться за чотири кілометри від Ксанфу. Особливість саме Ксанфу — тут нема огорож, дерев’яних доріжок, натягнутих мотузок чи ланцюжків, гуляй де хочеш. Ну а я поїхав, щоб подивитися на захід сонця серед дюн Патари.
