Міланський собор (Duomo di Milano) — певно один з найвідоміших соборів Європи і чи не найвпізнаваніший. Досить парадоксально, що найпомпезніший, найбільший і найготичніший готичний собор знаходиться в Італії. Для італійських церков нехарактерна висока готика. А для готичних церков нехарактерний рожевий італійський мармур.
Трансальпіський собор, для будівництва якого запросили іноземців, а закінчити фасад у 1811 році наказав Наполеон Бонапарт, пасує Міланові, який — пробачимо моє побіжне враження — сам не дуже італійський. Ніякого відчуття Середземномор’я.
2.
3. Собор шириною дев’яносто два метри і довжиною сто шість з половиною здатен вмістити 40 тисяч парафіянин. Він дещо менший за собор Святого Петра у Римі, але, на мою думку, красивіший. Про собор можна знайти в мережі дуже багато інформації, не буду її переказувати, зосереджусь виключно на фотографіях.
4. Великі гобелени.
5. Висота склепіння центрального нефа — фантастичні 45 метрів.
6.
7.
8.
9.
10.
11.
12. Святий Варфоломей. Якщо вам здається, що він виглядає трохи не ок, нагадаю, що з Варфоломея живцем було знято шкіру. Найвідоміше зображення апостола, яке ви точно бачили — ось; в руках апостол тримає, власне, свою шкіру, що символізує працьовитість і незакомплексованість на якій Мікеланджело Буонаротті зобразив свій автопортрет. На скульптурі в міланському соборі шкіра елегантно накинута святому на плечі. Скажіть, можна я покладу сюди своє боа?..
13.
14.
15.
16. Колоритна частина дверей. Написано наступне: “Мешканці із радістю зустріли Галдінуса з прапороносцем на чолі переможених, кинулися на шию королю”. Галдінус — святий католицької церкви Галдіно делла Сала, кардинал-архиєпископ Мілана, провадив політику боротьби свого патрона Олександра III проти Фрідріха Барбароси і його антипапи Віктора IV. Фрідріх Барбароса, на хвилинку наказав в свій час спалити Милан (а декілька менших ломбардських міст взагалі зрив в нуль).
17.
18.
19.
20.
21.
22.
23.
24. Дуомо в вечірньому сонці. Характерна риса собору — в нього немає окремої дзвіниці.
Є декілька різних білетів для відвідування собору. Є комбіновані білети, що включають відвідування баптистерію і скарбницю собору. Я цим всім знехтував, вибрав тільки роздивитися собор всередині і піднятися на дах собору. Для цього є дві опції — пішки і на ліфті. Завжди в таких випадках вибираю ліфт.
25. Тут в центрі кадру можна побачити Мадонинью – чотириметрову позолочену статую Діви Марії, що вінчає шпиль над куполом собору.
За постановою міланського муніципалітету жодна будівля в місті не мала бути вищою за статую Мадонни. Довгий час цей декрет виконувався, аж поки у 1960 було побудовано 127-метровий хмарочос “Піреллі”, на його даху біла встановлена копія статуї.
26. Хотів піднятися на собор на заході сонця, але якось не врахував, що треба постояти 20 хвилин в черзі. Тому нагору піднявся вже в сутінках. Різьблення по камінню можна роздивлятися набагато довше, ніж залишалося часу.
27.
28. Будували міланський собор 600 років, з останньої чверті чотирнадцятого сторіччя, окремі деталі закінчували до 1965. Це, здається, з відносно нового.
29.
30.
31. На одному з пінаклів стоїть статуя Наполеона. Кажуть, що можна знайти і скульптуру Беніто Муссоліні, але щодо цього джерела розходяться. На власні очі не бачив ні першого, ні другого. Власне, воно і не дивно, загальна кількість статуй — майже три з половиною тисячі.
32.
33. Кандольский мармур. Спеціально для його доставки для будівництва собору з кар’єру Кандолья у П’ємонті було прокладено канали до Мілану.
34. Похмурий ліс густий із шпилів і пінаклів. Як казав Шеллі, дах міланського собору — єдине пристойне місце для того, щоб читати Данте.
35. На даху міланського собору зустрічаються Рокко і Надя в картині Лукіно Вісконті “Рокко і його брати”. Пращур кінорежисера, Джангалеаццо Вісконті, правитель міста, в кінці чотирнадцятого сторіччя і наказав побудувати найбільший собор у світі. Від Вісконті, за материнською лінією, походив знавець Данте, славнозвісний естет і гурман, доктор медицини Ганнібал Лектер; доктор, втім, віддавав перевагу Флоренції.
36. Данте, до речі, перед вратами чистилища зустрічається зі своїм другом Ніно Вісконті (його титул “giudice”, “суддя”, але він був спадковим правителем Галури, маленького князівства на півночі Сардинії); Ніно жаліється, що його вдова вийшла заміж за Галеаццо Вісконті. Галеаццо не з такої сім’ї, з багатої — з міланських Вісконті, з яких і замовник будівництва собору, яких Ніно не поважає (тобто не поважає сам Данте). До речі, повне ім’я Ніно — Уголіно Вісконті, на честь діда, Уголіно делла Герардеска, історія якого теж є у Данте дещо перетинається із історією доктора Лектера.
37.
38.
39.
40. Загальний малюнок тоне в деталях, як цей пост в історичних і літературних екскурсах.
41.
42. Міланський собор в вечірніх сутінках.
