Патара

Патара — чомусь не дуже відома туристична локація (до мандрівки я про неї не чув), але досить цікаве місце. Це розкопки античного поліса і величезний пляж із дюнами на березі Середземного моря. Патара знаходиться на південному узбережжі Туреччини, на самому заході області Анталья. Найближче місто — Каш (42 км), населений пункт — село Ге леміш. Дорога з Каша здебільшого являє собою мальовничий серпантин прямо понад морем. По дорозі постійно катаються поліцейські машинки, обмежуючи швидкість трафіку. Після мальовничого пляжу Капуташ дорога веде через долину річки Ешем (що витікає з каньйону Сакликент є межею між провінціями Анталья і Мугла), яка на гугл-мапах повністю вкрита сріблястими прямокутниками — це вкриті поліетиленом теплиці. Натомість весь вихід долини до моря — суцільний пляж, майже дикий, без жодної забудови та готелів. Крім Патари, в долині є ще дві археологічні пам’ятки — античні міста Ксанф і Летоон.

Патара виникла у VII столітті до нашої ери (а може і раніше, джерела розходяться, наче існувало ще за Хетської імперії), і була важливим центром Лікії. (Лікія — це такий історичний регіон, про який зазвичай знають лише через туристичну Лікійську стежку.) Як я вже написав, Патара розташована на оточеній пагорбами та горами рівнині, що створювало природний захист від зовнішніх загроз. За легендою, його заснував син Аполлона і місцевої німфи Лікії на ім’я Патар (дуже оригінальний був дядьку). З п’ятого сторіччя місто було під владою персів, але, наскільки я розумію, вони здебільшого контролювали зовнішню політику та оподаткування і не сильно — місцеві звичаї.

У 333 р. до н.е. місто, як і інші лікійські міста, без спротиву відкрило ворота перед Олександром. Далі під час війн клонів діадохів місто постійно переходило з рук в руки, поки Антіох III не програв в преферанс в битві при Магнезії римлянам всю Малу Азію по Таврські гори. Римляни віддали Лікію союзному Родосу, але у родосців з лікійцями дуже не заладилося, а потім і з римлянами теж, так що у 167 році до н.е. лікійці за римської підтримки виставили родосців і зажили незалежно. В цей час Патара була не тільки одним із найбільших портів Лікії, але й столицею Лікійського союзу, що надавало їй важливого політичного та економічного значення.

Так досить непогано продовжувалося до 43 року до н.е., коли спочатку в місто приїхав колядувати на війну із Другим Тріумвіратом Марк Юній Брут, а закінчилося тим, що сусідній Ксанф спалили, а Патара разом з усією Лікією стала провінцію Памфілія. Втім, саме за римського панування місто зазнало найбільшого розквіту — тут мешкало 20 тисяч людей. У 270 тут народився святий Миколай (який Санта-Клаус), але жив він не в Патарі, а в Мірах. При розділі імперії вона відійшла Візантії та все ще залишалася важливим портом і військово-морською базою. Але після руйнування турками-сельджуками повністю занепало і ніколи більше не відновлювалося. Свою роль зіграла і природка — як багатьох в інших античних портів гавань в якийсь момент занесло піском. Потім занесло піском і решту міста, так що його знайшли під дюнами лише у 1988. Про дюни — важливо, до них ще повернемось.

Однією з найвідоміших споруд Патари є амфітеатр, побудований в II столітті нашої ери. Перебудований при Антоніні Пії. Власне, майже все, що збереглося в Патарі — або побудоване римлянами, або перебудоване римлянами.

До речі, можна побачити, що посередині сидіння зі спинками. Вище сиділа публіка попростіше, нижче — багатша. Частини між собою не сполучалися (зараз для туристів зробили дерев’яні сходинки).

2. Цей амфітеатр, який вміщував до 6 тисяч глядачів, став важливим культурним центром міста, де проводилися театральні вистави та гладіаторські бої. Він чудово зберігся і донині, демонструючи високу майстерність римських архітекторів. Амфітеатр вражає своїми розмірами — 80 метрів в діаметрі. Проводяться концерти та фестивалі.

5. Деталі.

6. Написи, до речі, можливо не на койне, а лікійською мовою. Лікійці, імовірно, було ближчими до хетів, ніж до еллінів. Але з часом сильно елінізувалися.

7. Але, якщо чесно, амфітеатри всі приблизно однакові. Бачив один — вважай, бачив усі. (Ну ок, за виключенням Колізею.)

8. Цікавіша інша споруда — Булевтерій. В ньому також є сидіння, але це не театр.

9. Булевтерій служив місцем для проведення засідань ради міста, відомої як “буле“. Можна сказати, що це — найстаріша парламентська будівля у світі Архітектура булевтерія Патари відповідає класичному дизайну таких будівель в античних містах: він складався з півкола лав для членів ради, розташованих терасами, а також сцени, де виступали оратори. Оригінальне перекриття, ймовірно, було дерев’яним або кам’яним, але збереглися переважно нижні частини будівлі – кам’яні лави та стіни. Інше — відреставроване (пишуть, до 80%).

10. Булевтерій міг вмістити приблизно 1 400 осіб. Власне парламентарів було набагато менше — всього в Лікійський союз входило 23 міста, з яких найбільші (Патара, Тлос, Ксанф, Пінар, Олімпос, Міри) делегували по 3 представники, середні міста — по 2, а зовсім маленькі по одному. Але, власне, відновили пізню версію. Побудована у другому сторіччі до н.е перша будівля була меншою, її розширили при Клавдії (або Нероні, версії розходяться) — саме тоді, коли Лікійський союз з союзною Риму, але незалежної держави остаточно перетворився на частину імперії. Потім будівлю перебудували після землетрусу, що стався в 140-х, відтоді вона більше слугувала розважальним центром, ніж парламентом. Ну а за візантійського панування булевтерій виконував функції бастіону у міських фортифікаціях. Пограли в парламентаризм — і годі.

11. В середині трибун — окрема ложа для лікіарха. Спочатку ним був чільник союзу, що обирався серед представників міст, потім — намісник провінції.

12.

13. Центральна вулиця Патари, що вела від Агори до гавані. По боках були криті галереї з магазинами та бутіками — стойа. Залишились самі колони.

14. В якийсь момент після чергового землетрусу ґрунт просів і вулиця пішла в болото.

Цікаво, що на покритті не залишилося колій від возів. Можливо, вулиця (чи її фрагмент) була суто пішохідною.

Інші вулиці не розчищені від піску, тому які вони і як пролягали — невідомо.

15. Якась споруда. Можливо, терми. Не впевнений.

16. Вхід в одну з будівель на головній вулиці.

17. Всю територію міста обходити не став, вона досить велика і без прокладених доріжок, здебільшого колючі кущі. Задовільнився найзначнішими спорудами. За кадром залишилися численні терми, храм досить гарної збереженості, руїни зерносховища (одного з найбільших в імперії).

18. Перед тим, як поїхати, знов піднявся на верх театру.

19. Лікійська гробниця поруч з дорогою.

20. Патара як античне місто мені було не сильно цікаве, я приїхав подивитися насамперед тутешні дюни. Нажаль, як потрапити нагору, я не знайшов, тож залишив машину на парковці на території музею і вийшов на пляж.

21. В інтернеті пишуть, що пляж функціонує з 8 до 20, і біля цієї парковки — платна ділянка пляжу, де здаються шезлонги та все таке. Чи то через карантин, чи то через пізню годину, але на заході сонця тут нічого не працювало, нікого не було, і після восьмої години мене ніхто не виганяв. Шлагбаум на в’їзді на територію музейного комплексу Патара залишився відкритим, працівники просто пішли собі. До речі, на відміну від інших туристичних сайтів можна було розрахуватися карткою. Пишуть, що за в’їзд машиною є спеціальний кінський тариф, але з мене взяли як за одну людину, щось типу 25-30 лір. Не машиною до Патари добиратися дуже так собі, на маршрутці від Каша чи Фетхіє до Гелеміша, далі декілька кілометрів пішки (або на таксі).