Сакликент — каньйон, що розташований на півдні Туреччині, в історичній Лікії, а адміністративно — у провінції Мугла (точніше, по каньйону проходить границя між Муглою і сусідньою Антальєю). Щоб потрапити сюди, треба пошукати на мапі Saklikent Milli Parki, можна доїхати з Фетхіє, або з Антальї, через Каш.
Назва Сакликент перекладається як “Таємне місце” чи “Приховане місце” (хоча мені здавалося, що “кент” означає на тюркських мовах “місто”, а не “місце”). Цікаво, що каньйон був знайдений досить нещодавно, наводять дату 1989 рік. В 1996 тут було засновано національний парк (він включає сам каньйон і навколишні ліси на пагорбах). На рік його відвідують 200-300 тисяч туристів, я — дякувати пандемії — був майже на самоті (інколи перетинався з людьми, але їх було до десятка). Бачив на фото реально натовпи, люди йдуть низкою.
Буквально пару вікіпедійних відомостей про Сакликент: загальна довжина 18км, що робить його найбільшим в Туреччині і другим в Європі, глибина під рівнем навколишніх гір — 200-350 м, самі гори — до тисячі метрів. Є водоспади і печери, але до них не дістався (печери, пишуть, недоступні без спеціального спорядження). Проточила його річка, щодо якої постійні розбіжності, деякі пишуть Ешен, деякі Карачай, я буду дотримуватися того, що пише гуглмапс — Даргаз.
Приїхав, запаркувався безоплатно (пишуть, що насправді парковка платна, просто заради мене ніхто не став хоботитися), білет коштував у травні 2021 якісь дуже притомні гроші (10-20 лір, тільки готівкою). Проходиш за решітку, потрапляєш на містки, прокладені вздовж вертикальної скелі.
- Містки тягнуться десь метрів на сто.
2. Пощастило з погодою, вода була досить прозора і характерного насиченого кольору (через розчинені мінеральні сполуки, як у бухті Навайо). Бачив фото в інтернеті із водою кольору кави з молоком (більше кави, ніж молока).
Проходиш містки, опиняєшся на досить великій галявині із дерев’яним помостом, стоять лавки, столики і кіоски (не працювали через пандемію). Далі містків немає. Оце й все, сказав я. Облом. Але виявилось, що ні.
3. Струмки, що впадають в основний потік. Вони оточують галявину з усіх боків.
4.
5. Вода дуже холодна.
6.
7.
Поки я все це фотографував, до мене підійшов засмаглий молодик і почав пропонувати свої послуги в якості гіда. За це він просив кінські гроші — 300 лір (туристів нема, а їсти хочеться). Я відмовився: по-перше, у мене залишилася максимум десятка. По-друге, — забігаючи вперед — гід абсолютно непотрібний, бо каньйон максимально straight-forward, заблудитися в ньому неможливо, просто йдеш доки можеш. Як не зможеш, гід тобі все одно не допоможе. Гід, треба сказати, не наполягав, тільки сказав обов’язково взяти каску (каски лежать в великій корзині посеред помосту). Я послухався і пішов в ту частину каньйону Сакликент, яка сильно цікавіша.
Для цього треба перейти потік вбрід. Через потік натягнута мотузка, але вона а) провисає б) мокра і слизька. Вода а) вище коліна б) з сильним напором в) дуже холодна. Навіть краще сказати так: дуже холодна.
З цього місця фото не буде, тому що камеру я запакував в гермомішок.
8. Далі йде досить проста ділянка, дно каньйону рівне, вкрите галькою, можна йти вздовж струмка.
9. Йдеш далі, прохід потроху вужчає.
10.
11.
12. Камінь, який всі фотографуть.
13. Може і не 300 метрів, але виглядає ефектно.
Тут я дуже порадів, що послухав гіда і надягнув каску: просто за пів метра від мене згори впав камінець, наче потріл.
14. Що вам нагадує каньйон Сакликент на цьому фото?
15. Ширина проходу звужуються до 2-3 метрів, йти потрібно просто по стрімку.
16. Тут потрібно сказати дві речі про фото. По-перше, я виставляю здебільшого JPEG (через кращу передачу кольору). Фото з каньйону здебільшого тягнути з raw, тому що дуже сильний контраст між тінями і освітленими ділянками. Знімав на ISO 1600, бо стіни змикаються над головою і світла досить мало. А я, перекладаючи фотообладнання у гермомішок, залишив в рюкзаку штатив. По-друге, я залишив там же і акумулятори для камери. Батарейка в камері показувала сильно менше половини. Може в цьому є певний “мінус на мінус”, тому що знімаючи зі штатива я б висадив її швидче.
17. Далі стає все красивіше і красивіше.
18.
19.
20. Місцями в струмку є глибокі ями і треба перелізати через каміння. (Тут можна подумати, що таким камінцем може прилетіти згори, тут вже ніяка каска не врятує. В 2021 якось не думав, що згори будуть падати ракети.)
21. Дивний ефект кольорової засвітлення.
22.
23.
24.
25. 
26.
27. 
28.
29.
30.
31. Тут я вирішив, що це дуже красиве місце, щоб завершити похід і фіг з ним з водоспадом. Батарейка давно блимала червоним, але, головне, в мене від крижаної води максимально замерзли ноги. Взагалі в каньйоні досить холодно, сонячне світло сюди особливо не потрапляє.
32.
33.
34.
35. Вижав всуху батарейку, вмовив зробити декілька одиночних кадрів дорогою назад.
36.
37.
38.
39. Річка Даргаз, що витікає з Сакликента і впадає в річку Ешен. Ешен у античні часи називався Ксанфом і дав назву лікійському місту Ксанф, про яке піде мова в наступному пості.
40.
Дуже рекомендую відвідати каньйон Сакликент, але треба пам’ятати про кілька речей.
По-перше, треба подумати про відповідне взуття. Кросівки з очевидних причин не підійдуть. Босоніж йти максимально не рекомендую. Я був в сандаліях — це не найкращий вибір. Певно, краще у кроксах чи рифових капцях. Капці наче продають і здають в оренду біля входу в каньйон, але я не бачив. Оптимально, певно, гумові чоботи, але місцями вода вище коліна. Рекомендую гермомешок, в кого є. Купальник брати сенсу нема, місць для купання не передбачено.
По-друге, у вузькій частині реально холодно, попри +30 навколо. Купальник брати сенсу нема, місць для купання не передбачено.
По-третє, треба взяти воду, тому що на галявини можна набрати з джерела, а ось далі — не рекомендую, тому що всі ходять власне по струмку.
По-четверте, у випадку дощу каньйон закривають для відвідування.
Я не дійшов до кінця маршруту і витратив приблизно 2 години часу, але вражень від Сакликенту набрався на роки.
