Херес — місто у автономному регіоні Андалусія, знаходиться між Севільєю і Кадісом, але ближче до Кадісу. Повністю місто називається Херес-де-ла-Фронтера, тобто “Херес-на-кодоні”, бо десь тут проходила межа території, що належала маврам (втім, де по Іспанії вона в якийсь момент не проходила?). Тому і назвали так, щоб не плутати із містечком Херес-де-лос-Кабальерос. Але воно зовсім маленьке, а в Хересі все ж понад 200 тисяч населення. Місто, втім, не дуже велике, історичний центр можна обійти за день ще й пару разів.
Щодо назви міста існують різні версії. Найпоширеніша — що назва фінікійського походження Xera перетворилася на романське Ceret, а потім вестготи перетворили це на Seritium/Xeritium. Якщо вірити іспанській вікіпедії, в цій версії невірно практично все. Фінікійське місто знаходилось біля Гібралтару, найближче римське місто було в 11 кілометрах від Хересу і називалося Asta Regia, а існування міста Ceret обґрунтовується монетою з латинською назвою, яку інші інтерпретують як таку, що приїхала з етруського міста Цери. Ну а Seritium/Xeritium-а взагалі не було, це десь ближче до дев’ятнадцятого сторіччя назві Xerez тогочасні вчені придумали латинізоване звучання. Достеменно відомо, що вперше назва з’явилася в арабських джерелах і звучала якось як “Шереш”, шо деякі дослідники вважать похідним від назви місцевих амфор для вина. Відповідно, вона була запозичена іспанцями у формі Xerez, де “X” в той час позначала звук “ш”. З часом ця літера почала використовуватись для фонеми “х” (а в португальскій мові воно так і лишилося), а сучасна назва Jerez з’явилась після орфографічної реформи, проведеної Королівською Академією у вісімнадцятому сторіччі.
Неподалік звідси знаходить поле битви при Гвадалеті, де маври Таріка ібн Зіяда розбили вестготську армію короля Родріго. Власне, назва “Битва при Гвадалеті” замість “Битва при Хересі”, щось каже про те, що значного поселення до маврів тут не було. Недовго Херес належав незалежному князівству-тайфі із центром у сусідньому Аркосі, але здебільшого Херес (разом із тим самим Аркосом) належав або Севільї, або Гранаді. Старе місто склалося у XII–XIII сторіччях за Альмохадів, тоді ж з’явилися міські фортифікації, але вже в 1260-х місто було завойоване Кастилією. В історії міста був ще один період розквіту завдяки американській торгівлі, але в цілому це завжди було тихе провінційне містечко, яке, втім, ніколи не занепадало завдяки традиції виноробства.
Відомий Херес насамперед виробництвом хересу. Втім, хересом може називатися кріплене вино, виготовлене будь-де в трикутнику, який утворюють Херес-де-ла-Фронтера, Санлукар-де-Баромеда і Ель-Пуерто-де-Санта-Марія (іспанці знаються за топоніміці). Місто Монтілья, що дало назву найвідомішому хересу, до хересного трикутника не входить. В принципі, вина що мають назву “херес”, відрізняться між собою дуже сильне. Поєднує їх регіон походження, бродіння під шаром дріжжів і кріплення спиртуванням. (До ідеї додавати спирт, до речі, дійшли маври, оцінить це.) В місті безліч підвалів виноробів, куди можна спуститися і роздивитися на пильні ряди діжок в солерах і кріадерах, але задоволення не те щоб дешеве, а на процесі я не дуже розуміюсь, тому не пішли, просто роздивлялись місто. Ти більш херес можна скуштувати за євро в численних маленьких генделиках — місцевою “Tabanco”.
1. Кафедральний собор.
2. За іспанськими мірками — новобудова, будівництво розпочате у кінці сімнадцятого сторіччя, добудовано у 1778. Стоїть, як водиться, на рештках мечеті і пізнішої церкви. Стиль — здебільшого готичний, з характерними контрфорсами і аркбутанами, із елементами бароко і неокласицизму. Так що в середину не пішов.
3. Собор доволі красивий, не дуже великий.
4. Деталі.
5.
6.
7. Стара площа. (Називається площа, але насправді вся засаджена апельсиновими деревцями, тож скоріше парк.) Херес-де-ла-Фронтера належить до так званих “Білих міст” Андалусії, те традиційно будинки штукатурять і фарбують в білий колір.
8.
9. Характерне і дуже красиве азулехо, алетрохи вже приунило.
10. Calle Ancha, тобто буквально “широка вулиця”, і церква Santiago el Real y de Refugio, кінець п’ятнадцятого – середина шістнадцятого сторіч.
11. В середині красивіша, ніж зовні.
12. Вівтар початку XX сторіччя.
13.
14. Готичне склепіння.
15.
16. Купол сакристії початку сімнадцятого сторіччя, в стиль маньєризму.
17. Собор блище до заходу сонця.
18. Пальми біли муру Алькасару.
19. Восьмикутна вежа.
20. Циганський квартал Сан Мігель.
21. Церква святого Міхаїла, що дала назву кварталові. Закладена з приводу візиту Католичних Королів у 1484, добудована в 60-х роках наступного сторіччя. Традиційний мусульманський апельсиновий дворик перед церквою.
22. Барокова Capilla del Sagrario, перша половина вісімнадцятого сторіччя.
23. Вечірнє сонце.
24. Кафедральний собор ввечері.
25.
26. Вежа Алькасара.
27. Сан Мігель.
28. Tio Pepe, тобто Дядько Філько — виробник хересу. Стоїть на тлі собору.
29.
