Блог

Бейшехір — третє за розміром озеро Туреччини і однойменне йому місто. Місто невелике — менш ніж 50 тисяч — і знаходиться на східному березі озера в провінції Конья, на західному березі височать гори, і це вже інша провінція. В античні часи це була околиця Хітітської імперії, потім грецька Пісідія, потім римська Клавдіокесарія, потім візантійська Памфілія. Нічого античного у місті не збереглося, тому що в період завоювання цієї місцини сельджуками місто повністю занепало. Фактично місто виникло заново вже при османах. Ця територія належала бейліку (тобто князівству на чолі з польовим командиром) Ешрефогуллар, столицю, де, власне, сидів бей, назвали інтуїтивно зрозуміло — Бейшехір. Бейлік був невеликий і проіснував досить недовго. Там складна історія, всі постійно один одного вбивали, різали, переходили на службу, зраджували і так далі.

Печера Каклик знаходиться в самісенькому центрі Туреччини, неподалік від міста Денізлі. Ну і, власне, поруч знаходиться Памуккале. Власне, печера Каклик дещо схожа на Памуккале, тільки під землею. І не така біла. А так такі ж травертинові тераси.

Якщо вам цікаво, як виглядає караван-сарай, то ось зараз зможете подивитись. Ваш кореспондент задля цього побував з маленькому турецькому містечку Султахані, де знаходиться найбільший караван-сарай в Анатолії - Султан-Хан. Я не знаю, чому караван-сарай прийнято називати Султан-Хан, а містечко — Султахані, технічно турецькою це одне й те саме слово. Ну і, власне, свідчить про те, що усе місто виникло при караван-сараї.

Острів Муромець — моє улюблене місце в околицях Києва. В цьому році північна частина Муромця повністю недоступна. Тому будуть фото, зроблені у 2021 році. Одного разу я поїхав кататися і доїхав до гирла Десни, як побачив максимально темну хмару, що швидко сунула в мій бік. Що робить в такий ситуації нормальна людина? Натискає на педалі. Що роблю в такий ситуації я? Фотографую до останньої хвилини в фантастичному передгрозовому світлі, потім сорок хвилин їду під проливним дощем.

Я вже років десять не їздив Україною. Аж до цього року. Коли б я ще мав нагоду і можливість проїхатися Україною та ще на армійському авто (в сенсі тому авто, що на зібрані шановним товариством гроші було придбано в Польщі для ЗСУ і хтось мав його перегнати з кордону до СТО).

Ужгород — найменший з обласних центрів України. Більш ніж півтора місяця в Ужгороді - це майже на півтора місяця більше ніж має вистачити на повне знайомство з Ужгородом. На моє щастя, в мене була із собою фотокамера — інакше я б майже напевно поїхав би кукухою. Що ж, у кожного свої засоби боротьби зі стресом. Далі буде трохи результатів цієї боротьби.

До весны осталось меньше тридцати чашек утреннего кофе, но пока они не выпиты — посмотрите, как красив был Голосеевский лес прошлогодней весной.

В Афинах четыре археологических музея и Стоя Аттала - самый маленький их них. Находится на территории Агоры

Немного фото из майской Каппадокии.

Этот пост будет первой в моем бложике, как сейчас модно говорить, коллаборацией. О винодельческом регионе Приорат лучше меня расскажет настоящий винодел Маша Скорченко, а фоточки будут мои.

Что можно увидеть в Каталонии кроме Барселоны? Если есть авто, можно посетить Пенедес, Приорат и Монтсеррат, как это сделали мы. И хотя Барселона - самое популярное направление в Испании (рука так и тянется написать "попсовое") — много ли кто бывал в Каталонии за пределами Барселоны? Ну окей, сбросим со счетов дневную экскурсию в монастырь Монсеррат и музей Сальвадора Дали. Итак, это будет пост про не совсем типичную поездку по Каталонии — по не самым посещаемым туристами местам. (Хотя все равно очень нахоженным. Это же Каталония, в конце концов!)

Памуккале — самая посещаемая достопримечательность Турции за пределами Стамбула. Если полистать профили тиндера, у каждой третьей тиндереллы будет фото на фоне белых террас. Но обычно сюда попадают на дневную экскурсию из курортов в Анталье и Алании, и — спойлер — это вообще не то же самое, что приехать сюда и остаться до вечера. Мы попали в Памуккале в самый разгар весеннего локдауна, который удачно совпал еще и с запретом полетов из России. В общем, несказанно повезло и визит в Памуккале стал жемчужиной всей поездки по Турции.

Монумент создателям Болгарии был возведен к тысяча трёхсотой годовщине основания Первого Болгарского царства.  Ну вы сами понимаете, тогдашняя социалистическая Болгария никакой исторической преемственности к той Болгарии не имела. Могли вообще отсчитывать от возникновения Великой Булгарии в 632. Солиднее б получилось. Получается примерно так же, как Киево-Могилянская академия включает в свою историю заодно и Киевское высшее военно-морское политическое училище. Во всяком случае, монумент заслуживает визита не как историческое что-то там. Прежде всего это впечатляющая куча бетона в стиле то ли кубизма, то ли брутализма. В общем, смотрите картинки, сами разберетесь. Кстати, про другие стоящие посещения достопримечательности Болгарии я уже писал вот тут.

Пещера Снежанка находится в Родопах, в 5 километрах от города Пештера (что означает "Пещера", как оригинально. Название "Снежанка" на болгарском вроде как означает Снегурочка, но половина источников утверждает, что Белоснежка.

К пещере ведет двухкилометровая узкая условно-асфальтированная дорога (ну как, асфальт как после арт-обстрела). От конца этой дороги нужно еще примерно полчаса топать пешком довольно круто в гору.

Нюрнберг — это, пожалуй, лучший вариант для короткой поездки в Германию. Нюрнберг максимально соответствует самым стереотипным представлениям о том, как должен выглядеть немецкий город - фахверковые домики, готические церкви, сосиски, пиво. Например, Мюнхен, столица Баварии, больше похож не на это описание, а, скажем, на Вену. А вот Нюрнберг - это самое то. Из Киева сюда летает Wizz, а аэропорт находится всего в нескольких минутах езды на метро от исторического центра. Центр Нюрнберга представляет собой неровный овал с большой осью примерно в 3 километра, заключенный в кольцо сохранившихся крепостных стен. В старой части сосредоточены основные достопримечательности Нюрнберга. Начну с собора святого Зебальда.